Артем Ляшанов: Чому регуляторна прозорість для стейблкоїнів не розв'язала головну проблему

ЄС і США нарешті отримали чіткі регуляторні рамки для стейблкоїнів, але побудували їх по-різному. Це створює новий тип складності для інституцій, які працюють одразу в обох юрисдикціях. Артем Ляшанов розповів про те, чому регуляторна ясність сама по собі ще не означає операційної сумісності.

Дві рамки, два різних підходи

Рік тому невизначеність була головною проблемою галузі. Зараз рамки з'явилися в обох юрисдикціях, і це справді прогрес, інституції можуть планувати капітал під відомий регуляторний профіль замість невідомого.

За його оцінкою, на рівні принципів рамки дійсно збігаються:

Обидві вимагають резервного забезпечення один в один високоліквідними активами;
Обидві забороняють нарахування доходу на платіжні стейблкоїни;
Обидві встановлюють вимоги AML/KYC, аудиту та погашення за номіналом.

Європейська рамка ділить стейблкоїни на токени електронних грошей і токени, прив'язані до активів, кожен зі своїми ліцензійними вимогами. Американська модель створює окрему категорію, уповноважених емітентів платіжних стейблкоїнів під наглядом кількох регуляторів одразу.

«Ці ліцензійні шляхи просто не накладаються один на одного», пояснює Артем Ляшанов .

Чому одна компанія веде дві паралельні комплаєнс-програми

Глобальна інституція, яка використовує стейблкоїни для транскордонних розрахунків, фактично утримує дві окремі системи комплаєнсу для одного й того самого класу активів. Два режими кастодіального зберігання, два режими аудиту резервів, дві різні інтерпретації того, що означає сегрегація коштів на практиці.

Він наголошує, що це не одноразова адаптація, а системна вартість, яка повторюється:

Кожен новий продукт вимагає окремого юридичного аналізу під обидві рамки;
Банківські відносини і кастодіальні угоди доводиться дублювати;
Супервізорні структури не обмінюються інформацією одна з одною.

Наскільки можна судити, механізму взаємного визнання між цими режимами поки що немає, і найближчим часом він навряд чи з'явиться, додає він.

Юрисдикція як стратегічне рішення

Ще рік тому вибір був простим, регульований чи нерегульований статус. Зараз вибір між кількома легітимними, але несумісними режимами. І це рішення визначає банківські відносини, кастодіальну архітектуру та наглядові зобов'язання компанії на роки вперед.

Він звертає увагу на один потенційно значущий, але поки що віддалений розвиток подій:

Американська рамка передбачає механізм регуляторного паспортування для юрисдикцій із порівнянним рівнем регулювання. Якщо це запрацює, емітенти зі суттєво подібних режимів зможуть виходити на американський ринок без створення окремої юридичної особи в США. Але це вимагає двосторонніх переговорів між регуляторами, і до практичної реалізації, ймовірно, ще далеко.

Регуляторне паспортування (regulatory passporting) – це механізм, коли компанія, яка отримала ліцензію чи дозвіл в одній юрисдикції, може працювати в іншій юрисдикції без повторного проходження повної процедури ліцензування там, за умови, що регулятори двох країн визнають режими одна одної як достатньо еквівалентні.

«Юрисдикції, які формально не входять ні в європейський, ні в американський регуляторний периметр, але мають визнаний і зрілий фінансовий нагляд, стають стратегічно важливими саме через цю несумісність», пояснює Артем Ляшанов.

За його словами, ключова перевага таких юрисдикцій, принципово орієнтований, а не суто приписувальний підхід до регулювання цифрових активів:

Достатня гнучкість для нових фінансових інструментів без постійних змін законодавства;
Рівень суворості, який приймають внутрішні комплаєнс-команди великих інституцій;
Давні двосторонні угоди з великими фінансовими центрами, що дозволяють функціонувати як регуляторний міст між системами.

Попри прогрес у регулюванні, Артем Ляшанов застерігає від сприйняття поточної ситуації як остаточної:

Обидві рамки продовжують еволюціонувати незалежно одна від одної, під тиском власної політичної логіки, тому розрив між ними, ймовірно, залишиться структурним, а не тимчасовим явищем;
Компанії, які будують інфраструктуру під одну юрисдикцію, ризикують зіткнутися з дорогою перебудовою при виході на іншу;
Регуляторне паспортування залишається лише можливістю і покладатися на нього як на стратегію поки що передчасно.

«За моєю оцінкою, перевагу отримають ті компанії, які з самого початку проектують інфраструктуру під наявність цього розриву, а не сподіваються, що він швидко зникне», резюмує Артем Ляшанов.